Мабуть, мало хто із нас сьогодні може похвалитися добрим здоров’ям. Хтось сьогодні не мав згоди потрапити до храму, адже та чи інша хвороба через гарячку, кашель чи біль скувала його у ліжку. Хтось у цей період війни та постійних повідомлень про небезпеку потерпає від стресу, страху чи хвилювань за своїх рідних. А ще когось мучить прив’язаність до того чи іншого зла, пристрасті чи гріха, яка постійно руйнує і розбиває не лише гармонію душі, але й гармонію у стосунках із Богом, ближніми чи самим собою. Адже й справді, здоров’я – це не лише про наш організм, але й про нашу душу та дух. Воно обіймає людину в усій її цілісності тіла, душі та духа.
Скоріш за все, більшість із нас, відчувши біль у своєму організмі або ж помітивши симптоми фізичної чи психічної хвороби, відразу звертається за допомогою до лікарів та медичних працівників. Фізичні страждання рідко залишають нас байдужими і відразу приводять до тями, спонукаючи шукати зцілення. Однак, чи реагуємо ми так само невідкладно на духовні хвороби? Чи усвідомлюємо собі потребу у зціленні, яке часто може дарувати лише Господь Бог? Особливо, коли це стосується духовних недуг, які можуть також вражати і наше тіло та душу.
Розслаблений і його непорушність
Сьогодні ми маємо нагоду роздумувати над євангельським уривком про зцілення розслабленого. Кілька миттєвостей тому ми чули, що це зцілення відбулося не просто так: воно потребувало зусиль зі сторони як самого розслабленого, так і його друзів. Адже зцілення – це процес, у який залучена людина і Господь Бог.
Перш за все, звертаємо сьогодні увагу на безнадійний стан розслабленого, який навіть не здатен підійнятися із ліжка. Такий звичний для кожного із нас предмет побуту та відновлення сил став для нього в’язницею, ба навіть, могилою. Він наче заволодів не тільки його тілом, але й усім його життям. Наслідки наших гріхів, часто виражені у розпачі та безнадії, стають на заваді зустрічі із Христом, нашим Цілителем, прив’язуючи та оповиваючи нас все більше і більше.
Друзі розслабленого і їхній рух
Однак, із таким станом справ не погоджуються друзі розслабленого. Це особи, які виявилися справжніми у своїх стосунках, адже підтверджують свою дружбу у моменти випробування і страждання. Ба більше, вони не зупиняються лише на задоволенні потреб розслабленого, але йдуть далі у пошуках зцілення для нього. Насамперед на перешкоді здійсненню їхнього задуму стає натовп людей. І це пригадує нам про те, що часто саме інші люди не дозволяють нам зустрітися із Христом: чи то через свій поганий вплив на нас, а чи через згіршення, яке розчаровує нас. Та, це не зупиняє чотирьох чоловіків, які несуть ноші із своїм другом.
Наступним кроком вони підіймають на дах будинку, у якому знаходиться Ісус Христос, оточений натовпом. Вони підносяться над своїми земними очікуваннями, прагненнями, бажаннями. Любов дозволяє їм вийти за межі власного земного існування та присвятити себе служінню для іншого. Вони націлені на зустріч із Тим, хто дарує не тільки здоров’я, але саме життя, і то життя вічне.
Отож, без жодних зволікань вони розпочинають розбирати покрівлю дому, не зважаючи на вигуки та пересуди у власну сторону. І це остання перешкода на шляху до зустрічі із Христом, що полягає у нашій недовірі до безумовної Божої любові. Це проявляється у невірстві, що Бог здатен простити мій гріх, що Він може відновити втрачений образ і подобу, що Він, будучи святим, не цурається грішника, що Його відкинув. Більше того, Господь прагне побачити нас такими, якими ми є, так як це зробив милосердний батько у відношенні до свого блудного сина, що повернувся з нічим. Нам не потрібно ховатися від Бога зі своїми гріхами, так як це зробив Адам в Едемському саду, адже Господа не лякає наша гріховність. Він називає цього грішника своїм «Сином» та повертає йому духовна й фізичне здоров’я, а разом із тим і втрачену гідність.
Ми і наш рух
Тож сьогодні залишається незрозумілою позиція людей, які забувають про власну духовну сферу та прив’язують себе до «ліжка особистих пристрастей». Незрозумілим є страх чи сором за власні гріхи, що стають на заваді зустрічі із справжньою Любов’ю, що дарує зцілення. Незрозумілими залишаються наші зволікання, породжені недовірою насамперед до Бога і його здатності простити, а також недовірою до наших ближніх та їхнього щирого бажання допомогти. Господь постійно чекає нас у Таїнстві Сповіді, щоб дарувати прощення, зцілення та Свою безмежну любов.
«Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств Його ніколи. Він прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги. Він визволяє життя твоє від ями, вінчає тебе ласкою і милосердям. Він насичує твій похилий вік добром й оновляється, як орел, твоя юність» (Пс. 103, 2-5)
Фото: Brendan Hoffman
